Нервові думки після опівночі

         Наскільки різні люди. І найчастіше обираємо для спілкування саме тих, з ким найважче. В чому тут логіка?? Не розумію. Чому не можна спілкуватись зі всіма одночасно? Чому вважається, що не має дружби між хлопцем та дівчиною? Чому доводиться обирати там, де цього не треба робити? Чому так складно?
         Так багато питань і жодної відповіді. Але ж так хочеться все розкласти по своїх місцях. Чесно кажучи, набагато легше відкинути все з голови подалі і відчувати себе абсолютно щасливою. Але.... але! Але клята цікавість не дає спокою) в самий несподіваний момент в голову приходить: " щось давно я не думала над питаннями, на які не знаю відповіді. А я ж саме так сильно хочу спати. Так! це саме вдалий момент пороздумувати над цим, а на десерт ще не забути про сенс життя". Схоже мій мозок з мене оригінальним чином знущається, адже само собою зрозуміло, що про сон вже не може бути і мови. Навіть зараз я з превеликим задоволенням вмостилась би на комфортному ліжечку і поринула би у царство Морфея. А я незрозуміло чому сиджу і думаю тут про дружбу.
        Ось наприклад вчора силувала свій розум, намагаючись написати хоч кілька римованих рядків, з чого нічого путнього так і не вийшло, зате вранці, коли так ще не хочеться вставати з під нагрітої ковдри, їх виникало в думках стільки, що можна відразу видавати збірку. І о диво! варто було лише опустити ноги на підлогу, як муза покинула мене смертну. От і де після цього в світі справедливість?? вона взагалі існує у моєму випадку??? 
       Напевно треба аби хтось вигадав думко вмикач та думковимикач, тоді життя дійсно стало би кращим))))