Деякі речі ніколи не змінюються. Вони назавжди залишаються спостерігати за швидкоплинністю дій, переживань, думок. Здавалося би, що все пов`язане загадковими вузлами у одному таємничому механізмі, але... Але разом з тим вони неминуче різні.
     Емоції. Для кожного вони свої, але одночасно - єдині. Чого так? Чому всі ми відчуваємо одне і те ж? На хвильку іноді здається, що вони затихають. В ці моменти нас називають " безсердечні стерви". Що ж, можливо у деякій мірі ви, наші любі чоловіки, праві. Неодноразово у мене виникала думка, що колись усе пішло нетак, і зараз ми живемо догори дригом. Хоча про що я ? адже так і є. Завжди мене цікавило як кожен із вас намагається відкрити в жінці її сутність, а потім... потім просто йде та залишає її відкритою, і тоді вся жіночність вивітрюється. Неважливо чиєю ініціативою став розрив, іноді ви йдете набагато раніше. А іноді навпаки - ударяєте відразу та з усієї сили, від чого все розлітається в душі на шматки. Чому ви потім дивуєтесь, що ми реагуємо на вас же лише поверхневою усмішкою та злою іронією?я хочу знати відповідь!
     Найгірше у випадку, коли навіть біль не в змозі розтрощити жінку, тоді вона стає сильнішою. Кожна із нас  тоді створює особистий світ моралі, і правила у ньому прямопропорційні силі нанесеної втрати. Ми починаємо грати. Ставки ідуть не лише на ваші швидкоплинні почуття та симпатії, на кону часом цілі зіпсовані життя...
    Хочеться змінитись. Не варто. Певно це і є одним із відображень сенсу життя. Жаль лише, що обрате хочеться інше....

    Знаєш, останнім часом я знову почала про тебе задувати. Можливо це все якось по дурному...
    На днях наткнувшись на один цікавий вислів, я зрозуміла, що це якраз про тебе. Звучав він десь так : "Если ты знаешь, что человек никогда не будет твоим, то любить его можно безконечно..". А дійсно ж, так все і відбувається, саме так. Поки ти був поряд - не розуміла наскільки кохала, а коли втратила - все наче перевернулось. Найжахливіше те, що жар у вогонь додає саме думка невідворотності, що вже ніколи того не повернути, саме вона наштовхує на чергові мрії та сни, що ні до чого знову ж таки не приведуть. Я чудово знаю, що ти про них не дізнаєшся, що не відчуєш, і, можливо, навіть не згадаєш, але.... але чомусь з собою нічого не вдієш, ти все одно приходиш у снах, де виникаєш героєм найрізноманітніших ситуації та нових варіації розвитку тих чи інших подій. Це одночасно і набридло, але разом з тим і приємно. Приємно, що у моєму серці щось є, жаль лише, що це досі ще ти.
   Знаєш, я не можу та навіть і не хочу нічого про тебе поганого говорити, але і хорошого теж. Ні, звісно, сказати є що, та я не хочу, я просто не хочу покращувати та підсилювати до тебе свої відчуття. На щастя вони потроху згасають, або ж просто ховаються за призму нового, нових людей, подій,і тд..
   Щоразу, коли я бачу тебе онлайн, не можу просто прогорнути сторінку далі вниз,обов`язково хоч на пів секунди затримуюсь. Хай без думок, хай без сильного всплеску емоцій, але все ж.
   Ти собі навіть не уявляєш як мені важко, але я тобі не казатиму. Можливо було би і непогано, якби ти дізнався, але сама я нічого навіть не натякатиму. Це навіть не гордість, це бажання не розбудити лиш нещодавно приспаний вулкан емоцій. Всі ці переживання мені зараз в житті непотрібні. Поки лиш одна надія, що найближчим часом знайдеться той, хто буде кращий ніж ти, хто перекриє в мені все, та створить мене нову. Я вірю, це обов`язково станеться, а віра - це сильна річ, вона творить дива, часом навіть неможливі.Тому, напевно, поки залишається лиш перечекати поки все знову стихне