Так багато хочеться сказати, але так мало приходить слів.У думках стільки емоції, переживань, здогадок, а виразити це фактично нереально.
   Проте найбільше у думках щастя. Воно не таке всеохоплююче, як його малюють, але воно всередині мене. Дивно усвідомлювати, що будують його не статки, почуття чи соціальний статус, його створюють найменші дрібнички нашого життя: ледь відчутний аромат трави, тоненький промінчик сонця, звичайна квітка в руці, чи й просто вечір на теплому камені.Хай там що, хай там які б не виникали короткочасні емоції - недоцільні ревнощі, сум, нудьга, чи ще щось, проте рушійною силою є саме внутрішня радість!
    Завжди було цікаво, чи видно в очах щастя... Про це ж так багато написано та сказано. Але як це побачити? Я хочу, аби у мене це було у повному прояві, адже це так захопливо, та щиро. Я хочу сприймати і надалі світ у яскравих, точніше щасливих фарбах, я хочу цим жити. І , насправді, це дуже легко, це навіть приємно, коли відволікає від негативу. Найкраще усвідомлювати, що це має накопичувальний ефект. Неймовірно захопливо прокручувати в голові ці всі миті, і щораз по новій їх відчувати.   Нещодавно мене запитали чому я припинила знущатись над римою та намагатись створювати вірші. Спершу я навіть незнала, що відповісти, сказала, що зникла муза.. Можливо я в дечому була права - моя муза відображається в сильних сумних чи то й тривожних переживаннях, вона народжується з болю. Набридло боліти, та й навіщо це, коли то нікому непотрібно, для себе тим більше, бо то їсть з середини. Набагато простіше бути простою смертною, що не може скласти й двох рядків, але при цьому відчувати себе абсолютно щасливою....... Добра всім та теплого проміння!!