Нещодавно наткнулась на черговий вислів, про  закоханості, щоразу різні, і щоразу єдині. Що за маячня? Дурні підлітки! Невже ви думаєте, що кожна симпатія - це неймовірне кохання? Що невзаємні симпатії - привід для чергових пафосних виразів? Ха! Я думаю, що кожен в тій чи іншій мірі є моногамним. Нереально кохати всіх, це просто фантастика. Який сенс говорити, що віддасиш за людину все і навіть життя, якщо при першій же дрібниці ви розбігаєтесь, і поливаєте один одного позаочі лайкою? Я не розумію. Я не розумію навіщо обіцяти, а потім робити вигляд, що нічого не сталось, я не розумію нащо взагалі щось обіцяти, про щось говорити наперед, якщо не впевнений у тому, що тобі дійсно важлива людина. Це як мінімум дивно... Я просто не розумію. Можливо я неправильна якась, можливо просто не з цього світу та з іншої реальності. Та чи я не права? Я хочу знати. Я хочу аби хтось пояснив навіщо ускладнювати все собі та іншим, навіщо накривати все фальшивими масками, вправно відстоюючи їх якби реальність. Мене це лякає...
 Але.... є кілька але... Разом з тим я не бачу сенсу в повній відмові від слів, адже іноді вони так потрібні, часом саме слова стають останньою краплею, приходить розуміння. Кілька простих лаконічних, щирих  слів. Але без натяків, без жартів, та іронії. Адже це так ускладнює. Дивно, але набридло грати в чергові дурні ігри. Хочеться щирості: простої, світлої тачистої. Певно я надто багато хочу. Людям легше грати, будувати нікому непотрібні стратегії, розробляти плани, та ставити дивну мету. Навіщо? Це навіть бридко. Так легко можна побачити очевидні речі, але всі роблять вигляд, що не помічають, створюють власні розслідування, і навіть не задумуються, що, можливо, ламають життя.. хмм.....
 Напевно мріяти нешкідливо... проте іноді це просто необхідно....