Деякі речі ніколи не змінюються. Вони назавжди залишаються спостерігати за швидкоплинністю дій, переживань, думок. Здавалося би, що все пов`язане загадковими вузлами у одному таємничому механізмі, але... Але разом з тим вони неминуче різні.
     Емоції. Для кожного вони свої, але одночасно - єдині. Чого так? Чому всі ми відчуваємо одне і те ж? На хвильку іноді здається, що вони затихають. В ці моменти нас називають " безсердечні стерви". Що ж, можливо у деякій мірі ви, наші любі чоловіки, праві. Неодноразово у мене виникала думка, що колись усе пішло нетак, і зараз ми живемо догори дригом. Хоча про що я ? адже так і є. Завжди мене цікавило як кожен із вас намагається відкрити в жінці її сутність, а потім... потім просто йде та залишає її відкритою, і тоді вся жіночність вивітрюється. Неважливо чиєю ініціативою став розрив, іноді ви йдете набагато раніше. А іноді навпаки - ударяєте відразу та з усієї сили, від чого все розлітається в душі на шматки. Чому ви потім дивуєтесь, що ми реагуємо на вас же лише поверхневою усмішкою та злою іронією?я хочу знати відповідь!
     Найгірше у випадку, коли навіть біль не в змозі розтрощити жінку, тоді вона стає сильнішою. Кожна із нас  тоді створює особистий світ моралі, і правила у ньому прямопропорційні силі нанесеної втрати. Ми починаємо грати. Ставки ідуть не лише на ваші швидкоплинні почуття та симпатії, на кону часом цілі зіпсовані життя...
    Хочеться змінитись. Не варто. Певно це і є одним із відображень сенсу життя. Жаль лише, що обрате хочеться інше....