Чомусь....

   А на очі чомусь навертаються сльози. Може так і має бути?. Незнаю.. А глянути довкола страшно, бо знаєш, що повсюди сіра, в`язка реальність. А так хочеться..А хочеться одного - залізти з головою під ковдру, увімкнути ліхтарик, та читати. Читати саме те, чого прагне душа, не зважаючи на презирливі погляди, думки інших. А ще,а ще хочеться волі. Так! Саме волі... Здавалося би, що все, ми ж і так вільні, але... але якщо зануритись у всю сутність цієї волі, починаєш розуміти, що це лише клітка з величезною рекламою "ВОЛЯ". Від цього якось не по собі.
   Колись наші предки боролись за волю народу, але були вільними в душі. А ми раби, ми раби самі в своїх серцях, адже забуваємо про щирість, доброзичливість. Це не про всіх, але, на жаль, це про світ в цілому!
   Хочеться вирватись! Хочеться відпустити своє життя, душу, серце на волю наче птаху після багатьох років утримання, глянути на світ по новому. 
   Може це мрія, а може лише спогади про світлий-світлий сон, та поки вільними є тільки сльози...